Це інтерв’ю є своєрідним «порадником» для багатьох молодих людей, які хочуть бачити цей світ кращим.
Дев’ять місяців фізичних тренувань і ретельної підготовки. Для чого? Для того, щоб здійснити мрію багатьох. Для того, щоб підтримати українських дітей з обмеженими можливостями. Для того, щоб показати, що все ж таки можна змінити світ на краще. Для того, щоб заохотити до іншого, більш благородного способу мислення і дій, аніж власна комфортна зона. Для того, щоб по-особливому провести відпустку. Для того, щоб надихнути! Це канадський греко-католицький священник із Саскатуну українського походження, військовий капелан і звичайний 58-річний сім’янин, батько чотирьох дітей, дідусь чотирьох онуків – отець Іван Нагачевський, який планує здійснити подорож на велосипеді довжиною 2000 км і зібрати кошти на інвалідні візочки для дітей із навчально-реабілітаційного центру «Джерело» у м.Львові і не тільки.
Отче Іване, чи здійснювали Ви раніше такі велосипедні подорожі?
Так, тричі. Перша мандрівка довжиною 750 км через провінцію Саскачеван тривала три дні. Наступна була від Едмонтону до Кемлупс (Kamloops), вже не пригадую скільки кілометрів і скільки днів, але вона була чудова оскільки я їхав через гори. Остання – з Кеш Крік (Cash Creek, Британська Колумбія) через Ванкувер і до Ванкуверських островів (1000 км).
Що мотивувало Вас обрати саме «Джерело» і чому саме інвалідні візочки для дітей?
З жовтня 2019 по травень 2020 я перебував в Україні як капелан тренувальної місії з Канади, відомої як операція «ЮНІФАЄР» (UNIFIER). Я мав нагоду співпрацювати з «Джерелом», відвідав їх близько десяти раз і закохався в їхню діяльність. Більшість з цих дітей мають візочки. Однак діти ростуть, і через рік чи два їм потрібен буде інший. Але те, що зачепило мене найбільше, це була майстерня по ремонту візочків. Вона дійсно потребувала праці і нашої допомоги. Завдяки Фундації Бумерс Леґасі (Boomers Legacy) нам вдалося їм допомогти. Однак їхня потреба є ще більшою і ми хочемо їм допомогти, бо їхня праця є фантастичною. Плануємо також обдарувати візочками і інші місця України. Я хочу, щоб завдяки нашій допомозі, такі організації як «Джерело» могли ще більше розвиватись; я хочу, щоб діти були щасливими.
Яка головна ціль Вашої велоподорожі?
Головна ціль – це моя відпустка: відпочити, змінити середовище, зробити щось кардинально інше від моєї буденності, щоб відновитись і таким чином ще краще виконувати свої обов’язки священника та капелана. Вибираю велосипед, тому що можна відчути і слухати природу; гори – це те, що ти не досвідчиш, якщо будеш їхати автівкою. Для мене це також те, що задовольняє мій інтровертний характер: це час зі собою та із Богом. Це пригода «батька-доньки», оскільки моя донька Ніна супроводжуватиме мене як парамедик в окремому авто, вона буде моїм особистим лікарем. Це допомога людям, це збір коштів на інвалідні візочки, це заохочення людей виходити з комфортної зони і мислити понад. Не знаю, що з цього всього є найважливішим; це є комплекс різних мотивів, які спонукають мене здійснити цю подорож.
Як виникнула сама ідея задуму цієї веломандрівки? Хто чи що надихнуло Вас?
Мій племінник Джуліан у свої 20 років зламав хребет. Він був змушений навчитись жити в інвалідному візку. Всупереч безлічі перешкод: фізичних, психологічних, моральних, та багатьох операцій, йому все ж таки вдалося навчитися жити в інвалідному візку, стати успішною людиною, здійснити неймовірні досягнення, зробити багато фантастичних справ, стати адвокатом. Таких історій є дуже багато і вони всі мене надихають. Все, що я робитиму, це крутитиму педалями, і у будь-який час можу зійти з велосипеда. Такого привілею не мають люди у візку, вони не можуть з нього зійти, вони залишаються у ньому.
Скільки годин тренувань Ви відводили щоденно, скільки кілометрів здійснювали?
На початку це було небагато, від 4-ьох до 10-ти годин на тиждень. З кожним тижнем кількість годин поступово зростала. Згодом мої тренування складали 10-15 годин на тиждень. Зараз я, звичайно, можу більше, однак не хочу виснажувати своє тіло в останні тижні. Я у хорошій і достатній формі для того, щоб здійснити цю подорож.
Як Вам вдавалося знаходити час для інтенсивних тренувань всупереч Вашому дуже зайнятому графіку?
Це хороше питання і не було так легко. Я розумів, що інколи не достатньо проводжу якісного і кількісного часу з моєю дружиною Дебі через мої тренування, зайнятість у єпархії, військові повинності чи різні клопоти по дому. Це було постійне балансування мого часу і я мав бути уважним, щоб не занедбати те, що є найважливішим.
Що ще Вам довелося змінити у своєму способі життя, щоб підготуватись до веломандрівки?
Харчування. Я змушений був харчуватися щодня вдвічі більше. Я набирав більше ніж три тисячі калорій в день. У інтенсивні дні своїх тренувань я досягав 4000-5000 калорій в день. Змінилась також моя гідратація. Я змушений був пити набагато більше води, купляв або ж власноруч робив спортивні напитки, вони мені допомагали. Коли я на велосипеді, я міг легко випити два літри води за дві години.
Що для Вас було найлегшим у підготовці до велоподорожі?
Усе. Я не роблю це через біль, чи через те, що трактую цю подорож як працю. Однак я пригадую, що одного разу була ситуація, коли я змушений був їздити одним маршрутом впродовж двох тижнів. Тоді я відчув це як обов’язок, як зусилля з мого боку, і мене це на мить обтяжило. Це мені не сподобалось і тоді я сказав: та це ж все для мене, щоб я міг весело провести час, зробити фотографії птахів чи тварин, зустрітись з природою, зі своїм власним тілом, чому? Тому що це все пов’язане з Богом. Також коли я мав звичайні велопробіжки, то зустрічав чимало цікавих людей, зупинявся і розмовляв з ними: доглядачем птахів, чоловіком, який як виявилося, знав мого батька. Різні люди ділилися своїми неймовірними історіями.
Перелічіть, будь ласка, те, що Вам довелося зробити для того, щоб бути належно підготовленим.
Підготовка вимагала багатьох речей. Окрім фізичних тренувань, це прокладення відповідного маршруту. Гравійними дорогами їздять багато напіввантажівок, тому ми повинні були подумати про радіо сполучення з ними, адже потрібно попередити їх про місце мого пересування для того, щоб вони могли сповільнити. Коли вантажівка минає тебе по гравійній дорозі і в тебе лише два колеса, це може бути небезпекою.
Мені також потрібно було подбати про місце для ночівлі, про раціон їжі, воду, домовитись про все з донькою. Через можливу небезпеку з боку хижих тварин, я не можу брати до уваги намет. Тому я збудував відповідний кемпер, де ми можемо спати, приймати душ, ходити в туалет. Це все вимагало ретельних роздумів, планування, підготовки і часу. Ми плануємо риболовити, тому треба було подумати про все необхідне для цього. Ми беремо каноє, щоб бути на воді. Таких речей є безліч.
Також все, що стосується реклами: вебсайт, фейсбук, різні партнери, зустрічі з Лицарями Колумба, Владикою Браяном Байдою, місцевим управлінням, зв’язки з Україною – все це багато годин підготовки.
На Вашу думку, які особисті якості є необхідними для здійснення такого задуму?
На мою думку, потрібно мати бажання гарно провести час, мати витримку, любити виклики, мати пригодницький запал, особисто для мене це має бути молитовним. Необхідно мати впорядковані цілі, думати про людей, яким допомагаєш. Інколи, коли гадаєш, що на сьогодні достатньо, скажи собі: я можу зробити трішки більше для них, вони потребують моїх зусиль.
Що чи хто надихає Вас бути наполегливим в досягненні мети?
Я не маю проблем із наполегливістю. Я тренуюсь із жовтня місяця щоденно, окрім 4-5 днів на місяць, які роблю собі вихідними. Мені не доводилося примушувати себе до тренувань. Моя наполегливість є всередині мене; це не я, що виявляю витримку: це щось всередині мене, що штовхає мене, щось що мотивує мене, але це не я.
Опишіть коротко план і свої очікування від мандрівки?
Ми вирушаємо 28 червня. В цей день ми з Ніною спакуємо всі речі і їдемо до шахти Клуф-Лейк (Cluff Lake). Ця дорога займе нам два дні. Звідти почнеться моя веломандрівка. Місцем прибуття будуть Кам’янисті Пороги (Stoney Rapids).
Моя велоподорож складає 2000 км. Я планую її здійснити за 21 день. Це в середньому 100 км в день, але також будуть вихідні дні; будуть дні, коли я буду їхати менше; можливо, за хороших погодних умов мені вдасться зробити 150 км. Все залежить від погоди та умов дороги. Якщо мені буде виходити їхати 5-7км за годину і це буде проти вітру, по гравійний дорозі і угору, то цей день буде так само успішним, як день, коли їхатиму 30 км за годину по хорошій дорозі та за вітром. Моє серцебиття має залишатись 140 ударів за хвилину і не більше, я не виснажуватиму себе.
Чи, окрім Вашої доньки Ніни, ще хтось супроводжуватиме Вас?
Так, це буде її кіт Джемі (Jamie). Це пригодницький кіт, тренований. Ніна призвичаює його до рятувального жилету. Ми вчитимемо його плавати в каноє.
Які організації чи люди Вам допомагають?
Я отримав вже дуже багато допомоги. Перш за все, це Українська Католицька Єпархія Саскатуну, люди нашої єпархії і поза нею. Я також отримую допомогу з мого іншого місця праці воєнного капелана в плані різних речей для подорожі, таких як їжа, кухонна плита, паливо та інше.
Благодійна Фундація Лицарів Колумба займається всією адміністративною стороною. Також допомагають місцева Рада Лицарів Колумба, Канадська Фундація інвалідних візків (Canadian Wheelchair Foundation), Організація NRT (Northern Resource Trucking) забезпечує мене радіо зв’язком (CBO-Citizen’s Band Radio), щоб спілкуватися з вантажівками на дорозі і оминати можливу небезпеку.
Багато інших організацій допомогли і допомагають мені. Інколи я отримую 10-20% знижки на товари, коли розповідаю для чого вони. Багато малих придбаних речей є дуже необхідними.
Що б Ви порадили молодій людині, яка хоче здійснити щось подібне?
Завжди починати з малого і поступово зростати. Спочатку розпочни із сидіння на велосипеді, відчуття балансу, тоді їдь вулицею, тоді з друзями по узбережжю річки, і так збільшуй поступово дистанцію. Здійсни малу подорож, згодом комплекс малих подорожей, які поступово переростуть в одну велику дистанцію. Необхідно практикуватися в багатьох речах, щоб здійснити одну велоподорож на довгу відстань. Ти можеш проїхати на велосипеді 100 км один день, однак на наступний тебе буде вже все боліти. Але якщо тобі потрібно проїхати 100 км кожен день впродовж 20 днів, твоє тренування має бути зовсім іншим. Не бійся, починай з малого, знайди собі наставника, прислухайся до порад людей, аналізуй. Я мав особистого тренера, дієтолога, з якими консультувався. Моя дружина Дебі допомагала приймати важливі рішення, Ніна надавала велику підтримку. Отже, не було так, що я мав ідею і взявся до її реалізації одразу. Я мав ідею, зібрав думки і допомогу багатьох людей та створив план.
Які слова підтримки Ви б дали молодій людині з цією ідеєю?
Ти маєш безліч можливостей, здібностей; ти обдарований і сильніший, ніж ти думаєш, мудріший, ніж ти думаєш, маєш більше енергії, ніж ти думаєш, лише почни. І якщо хтось тобі скаже: ти не зможеш, ти заслабкий, цього недостатньо, ти відповіси: я зроблю все, що в моїх силах, я зустрінусь зі своїми страхами. При цьому завжди буду думати про фактор безпеки, буду достатньо кмітливим у протистоянні моїм страхам. Я особисто дуже часто зустрічаюсь з власними страхами.
Чи є ще щось, що б Ви хотіли додати?
Прошу вашої молитви.
Слава Ісусу Христу!
Стежити за веломандрівкою отця Івана Нагачевського можна ТУТ.
Розмовляла Вікторія Марко, Голова молодіжної комісії Української Католицької Єпархії Саскатуну, провінція Саскачеван (Канада)
